Дослідження / Research

Ірландія змінює коаліцію. Уроки “Зеленого острова” для України

26 лютого 2016 року в Ірландії відбулися вибори до нижньої палати парламенту – Дойл Ерен.ірландія1

Вибори не показали абсолютного переможця. Рівну кількість місць, 59 мандатів, отримали і ключова партія нинішньої коаліції – консервативна “Fine Gae” (“Об’єднана Ірландія”), і головні опозиціонери – ліберальна партія з романтичною назвою “Fianna Fáil” (“Солдати долі”).

Варто відзначити, що ірландська виборча система досить унікальна – попри складність, вона дозволяє збільшити вплив регіональних представництв політичних партій.

В Ірландії 157 депутатів обираються у 40 округах, причому від кожного округу до парламенту проходить від 3 до 5 депутатів. Суть системи в тому, що депутати потрапляють до парламенту за відкритими списками. Так, виборець проставляє номери 1, 2, 3… навпроти кандидатів, за яких віддає свій голос, формуючи таким чином трійку (або п’ятірку) своїх уподобань.

Автори ірландського одужання

Незважаючи на ключові суперечності, обидві партії можуть похвалитися успіхами в економіці.

“Об’єднана Ірландія” взяла на себе наслідки світової економічної кризи 2008 року, від якої Ірландія постраждала більше за всіх у ЄС, за винятком Греції.

Проте Ірландія (на відміну від Греції) до кінця пройшла болісний шлях оздоровлення економіки. Були вжиті непопулярні заходи зі скорочення витрат на соціальне забезпечення, підвищення податків, а також зниження рівня заробітних плат і пенсій.

Вже зараз можна сказати, що режим жорсткої економії, на який зважився колишній уряд, став зразком успішності у подоланні економічної кризи.

Як це часто буває, навіть успішні реформатори швидко втрачають електоральну підтримку.

Ситуацію ускладнили скандали: вперше за всю історію Ірландії спікер парламенту від “солдатів” був змушений подати у відставку через звинувачення в нецільовому використанні грошей з держбюджету – переміщення на лімузині, розкішні готелі під час робочих візитів. Остаточно репутацію уряду добив скандал з Anglo Irish Bank, втрати держави від націоналізації якого склали понад 29,3 млрд євро.

Як наслідок, за підсумками виборів 2011 року “Солдати долі” поступилися коаліції консерваторів і Лейбористської партії.

За п’ять років роботи нинішнього уряду Ірландія першою серед реципієнтів фінансової допомоги зуміла відмовитися від послуг європейських стабілізаційних фондів, а до 2016 року ірландський ВВП майже сягнув докризового рівня.

Покращення в економіці дозволили “Об’єднаній Ірландії” зменшити податки, що було головним виборчим акцентом партії. Це дозволило їй зберегти високі рейтинги.

Однак її партнери з Лейбористської партії такою постійністю похвалитися не могли. Їхній рейтинг впав з 20% в 2011 році до 7% у 2016 році.

Коаліційні перегони

Ще до початку виборчої кампанії експерти відзначали, що правляча з 2011 року коаліція не зможе зберегти свої позиції, і “Об’єднаній Ірландії” доведеться шукати інших варіантів для створення коаліції.

Таких варіантів кілька: “Оірландб’єднана Ірландія” і Лейбористська партія підтягнуть до себе незалежних кандидатів; “Об’єднана Ірландія” формуватиме коаліцію з радикальною партією “Шинн Фейн”, лідер якої входив до складу військової організації “Ірландська республіканська армія (ІРА); одним із ймовірних партнерів по коаліції може стати головна опозиційна партія “Солдати долі”.

Останній варіант виглядає малоймовірним – під час виборчої кампанії лідери “солдатів” неодноразово заявляли, що не створюватимуть коаліцію з консерваторами.

При цьому обидві партії навряд чи погодяться на роль молодшого партнера – згідно з результатами дослідження компанії IPSOS MRBI, лідерів консерваторів Енду Кенні і “солдат” Майкла Мартіна хотіли б бачити в якості прем’єр-міністра рівна кількість опитаних (24%).

У наступні кілька днів на обидві партії чекають змагання: хто швидше залучить до коаліції дрібні політсили і незалежних кандидатів, щоб зібрати 80 голосів депутатів, провести перше засідання 10 березня 2016 року і мати можливість сформувати новий уряд.

Втім, швидше за все, ці переговори затягнуться. Аналітики стверджують, що до дня Святого Патрика, 17 березня, коли за традицією проводиться зустріч президента США та ірландського прем’єра, парламент не встигне вибрати кандидатуру прем’єр-міністра.

Ймовірність повторних виборів не виключається, однак усі партії чудово розуміють, що під час проведення в країні “політики економії” нові вибори будуть негативно сприйняті виборцями.

Українське питання

В Ірландії часто порівнюють себе з Україною.

“Україна та Ірландія – дуже різні за специфікою, проте криза України має певну схожість з ситуацією на розділеному острові. Україна, як і Ірландія, має сусіда на сході, з яким країна пов’язана культурно, лінгвістично та етнічно”, – таку думку висловлювали в 2015 році ірландські аналітики.

Втім, далі порівнянь справа не йде. Віддаленість “зеленого острова” обумовлює слабку залученість ірландців у конфлікт.

Зокрема, наш товарообіг становить лише $134,6 млн і при цьому стрімко падає.

З іншого боку, традиційно низькою є і частка торгівлі з Росією, тому антиросійські санкції і контрсанкції РФ аж ніяк не вплинули на економіку обох країн.

Принципово важливим є те, що в питанні ратифікації Угоди з Україною і консерватори, і опозиція зайняли єдину позицію.

Ірландія стала 14-ю країною-членом ЄС, що проголосувала за ратифікацію Угоди про асоціацію Україна-ЄС в січні 2015 року. Тоді переважна більшість депутатів (правлячої коаліції та Лейбористської партії) відзначили важливість Угоди для зміцнення політичного діалогу та економічного співробітництва з Україною. Також усі партії встигли підтвердити своє засудження діяльності РФ.

Все це дозволяє розраховувати на збереження зовнішнього курсу Дубліна незалежно від наслідків коаліціади.

Невеликий виняток – націоналісти-радикали “Шинн Фейн”, які акцентують увагу на тому, що Україна загрузла в корупції, соціально-економічних і військових проблеми і стала розмінною монетою у відносинах між ЄС, РФ і США.

Втім, хоча “Шинн Фейн” заявляє про відповідальність ЄС в ескалації конфлікту, а також у зростанні цін на газ на 50% в Україні, однак і вона підтримує народ України у прагненні до незалежності від РФ.

Автор: Надія Афанасьєва,

Український інститут міжнародної політики

Публікація здійснена в рамках проекту УІМП “Результати виборів в країнах-партнерах України”, який розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми обговорення та моніторинг прису тності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від результатів голосування. Дана публікація доступна також за наступним лінком http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/03/2/7045703/.

—————————————————————————————————————————–

Нова ліберальна Канада – що зміниться в країні та за її межами?

На останніх федеральних виборах 19 жовтня Канада отримала нового прем’єр-міністра і нову правлячу партію – лібералів, що здобули впевнену перемогу отримавши 184 місця у Палаті Громад (для формування більшості потрібно 170 місць). Чинний уряд консерваторів, який був при владі 9 років, отримав другий результат – 99 місць і статус офіційної опозиції, третій результат у Нової Демократичної партії – 44 мандати. Явка виборців склала майже 69%, ці цифри майже перевершили рекордну явку зафіксовану 1993 року. На цих виборах 136 депутатів було обрано вперше, попередній раз таке наскрізне оновлення Парламенту відбулось у знову ж таки у далекому 1993 році.

Виходячи з результатів виборів Канаду чекає зміна уряду. Новим прем’єр-міністром стане лідер лібералів молодий і амбітний Джастін Трудо, син відомого прем’єр-міністра Канади у 1968-1979 та 1980-1984 роках П’єра Трудо. Трудо старший є одним із творців сучасної канадської ідентичності – двомовності країни, мультикультуралізму, безкоштовної системи медичного забезпечення та утвердження багатьох демократичних свобод (скасування страт та переслідування за гомосексуалізм, легалізація абортів та інші). Саме за Трудо старшого 1982 року було ухвалено Конституційний Акт Канади, що скасував формальне верховенство британського колоніального законодавства відносно Конституції Канади.

Сьогодні Джастін Трудо, якому цього року виповнюється лише 44 роки, із впевненою перемогою своєї партії на виборах має шанс увійти в історію країни не менш амбітним агентом змін. І завдання, які поставили перед лібералами канадці є непростими і не матимуть однозначних рішень – в першу чергу це стосується змін в економічній площині – адже саме цього чекають більшість виборців.

Економіка країни досі переживає не найкращі свої часи і природньо, що на цьому тлі падають прибутки громадян, є проблеми у гідному соціальному забезпеченні цілих соціальних груп, перспектив для молоді, доступі до освіти тощо. Ліберали, що традиційно є більш ангажованими у регулювання економіки ніж консерватори, будуть змушені знаходити механізми та регуляції для стимуляції економічного зростання, чесних економічних можливостей для всіх та забезпечення гідного рівня життя.

Іншою важливою сферою, де суспільство чекає змін від новообраного уряду є ставлення до особистих свобод, відкритості та прозорості уряду, більша повага до приватності громадян та їх можливості самим робити різноманітні вибори свого життя. За правління консерваторів дані сфери зазнали обмежень, що зустріло опір значної частини суспільства.

Свою промову у виборчу ніч Трудо завершив фразою: “Не слухайте тих, хто каже вам, що потрібно задовольнятись посереднім. Канада – це країна, де краще завжди є можливим!”

Цей тріумф оптимізму є цілком заслуженим після переконливої перемоги лібералів, які лише 4 роки тому, на виборах 2011 року, отримали найгіршій результат за всю історію існування партії (34 мандати).

У цю виборчу кампанію, що стартувала наприкінці літа, ліберали увійшли також далеко не лідерами, маючи лише третій результат. Але зрештою спромоглись обійти як Нову демократичну партію, так і чинний уряд консерваторів, що володів значно кращими фінансовими та медійними ресурсами, а також нібито стабільною електоральною підтримкою.

Уряд Харпера сподівався, що інші партії не зможуть ефективно проводити «довгу виборчу кампанію». Проте канадці як виглядає канадці просто стомились від трьох каденцій консерваторів і захотіли змін. Джастін Трудо ідеально вписався у ці суспільні настрої, адже слово «зміна» було одним із ключових у передвиборчій кампаній лібералів.

Підтримка України

Проте є теми, яких зміни ймовірно не торкнуться або будуть мінімальними. Одним із них є підтримка України. Ще досі чинний консервативний уряд надав широку підтримку Українській державі в тому числі у вигляді досить суттєвої фінансової, гуманітарної та технічної допомоги. Починаючи з березня 2014 загальна сума її перевищила $ 703 мільйони, в тому числі $400 мільйонів низько-відсоткових позичок для стабілізації української економіки, $127 мільйонів допомоги для підтримки економічних ініціатив, майже $92 мільйони на підтримку демократії, прав людини, верховенства права та громадянського суспільства в Україні та понад $36 мільйонів для зміцнення безпеки країни. Окрім того українській армії було передано 30 000 пар військової форми, 70 000 військових черевиків та 4 500 тактичних рукавичок, а також мобільні шпиталі, тактичні системи комунікації, обладнання для розмінування територій, нічні та термальні окуляри (дані Міністерства міжнародної торгівлі Канади). Також у липні 2015 року Канада та Україна підписали проект Угоди про вільну торгівлю, яка щоправда вступить в силу лише за рік, проте цей документ має полегшити торгівлю та інвестиції в двосторонніх відносинах.

Також саме уряд Стівена Харпера запровадив санкційний список проти 280 російських фізичних та юридичних осіб, що самі консерватори називають «найсуворішими санкціями проти режиму Путіна у світі».

Але і позиції ліберальної партії стосовно України є досить промовистими – частина новообраних членів парламенту від лібералів послідовно критикують консервативну партію за небажання надавати Україні летальну зброю, цитуючи тут відому фразу Президента України Петра Порошенка: «Ніхто не може виграти війну за допомогою ковдр». Також саме ініціативою ліберальної партії є подальше просування питання відключення Росії від міжнародної платіжної системи SWIFT. Чинні санкції також піддаються критиці частиною ліберальної партії, що називає їх символічними, вимагаючи зокрема включити до санкційного списку колишнього голову російської залізниці Володимира Якуніна та голову російської державної кампанії Роснефть Ігоря Сечіна, що за твердженням ЗМІ мають бізнес зв’язки у Канаді (В. Якунін має спільні бізнес інтереси з Монреальським виробників поїздів Bombardier Inc., в той час як І.Сечін володіє 30 % Exxon Mobil Corp. – нафтова компанія з Альберти).

Ще перед виборами українська діаспора Канади склала короткий опитник щодо ставлення майбутніх парламентських партій до України і розіслала його учасникам перегонів. Нижче подаємо питання та повні відповіді партій. Як бачимо, стереотип щодо більш про-української позиції попереднього уряду і більш стриманих позицій лібералів та НДП підважується фактичними відповідями цих політичних сил на конкретні питання.

—————————————–

  • Чи підтримуєте Ви точку зору, що Україна має залишатись одним із зовнішньополітичних пріоритетів Канадської політики?

Усі партії відповіли ствердно. У Консервативній партії додали, що уряд завжди активно підтримував Україну і визнавав це одним із головних зовнішньополітичних пріоритетів країни.

  • Чи підтримуєте ви інтеграцію України до ЄС, НАТО та міжнародних структур, що зможуть допомогти у захисті територіальної цілісності та розвитку демократії в Україні?

Нова Демократична Партія: «Ми будемо підтримувати демократичне врядування в Україні через різноманітні інструменти. Водночас на сьогодні ми не відстоюємо вступ України до ЄС чи НАТО»

Ліберали: «Українці в Україні та Канаді можуть бути впевненими у продовженні підтримки Ліберальною Партією Канади Євро-Атлантичної інтеграції України та можливого вступу України до НАТО, проте подібні рішення мають прийматись всередині країни Українським народом».

Партія Зелених: «Так».

Консерватори (інтерв’ю Джейсона Кенні, Міністра Національної безпеки та мультикультуралізму для The Ukrainian Weekly, червень 2015): «Якщо така країна, як Україна вирішить приєднатись до НАТО, ми маємо забезпечити політику «відкритих дверей» та радо прийняти її у альянсі.»

  • Чи буде ваша партія підтримувати надання Україні захисного озброєння для захисту від триваючої Російської агресії.

Нова Демократична Партія: «Ми підтримуємо надання не-летального устаткування та допомоги у навчаннях, але не зброї».

Партія Зелених: «Ні».

Ліберали: «Будемо підтримувати участь Канадських збройних сил у не-військових навчальних місіях в Україні. Вважаємо що надання допомоги у навчаннях українських військових є найбільш ефективним способом для Канади підтримувати Україну відповідно до наших інтересів і можливостей».

Водночаc один із кандидатів від ліберальної партії Борис Вжесневський (Borys Wrzesnewskyj) у своєму інтерв’ю КОНТАКТ ТВ зазначив, що він «абсолютно підтримує таку позицію і закликає Канадський Парламент наслідувати приклад Сенату та Конгресу США та прийняти рішення для можливості надання Україні летальної зброї». Борис Вжесневський, якого 19 жовтня було обрано членом парламенту, розкритикував Консервативний уряд за те, що Україні наразі було надане тільки технічне спорядження (таке як намети, прибори нічного бачення тощо), що є недостатнім для того щоб Україна могла ефективно протистояти російській агресії. Канада могла б забезпечити Україну броньованою технікою (машинами 192 LAV-II), що наразі планують списати після їх повернення з Афганістану, принаймні так заявив речник Міністерства оборони Канади, адже ці машини, на їх думку, відслужили свій термін. Дане устаткування може бути передане Україні і це рішення буде лобіюватись п. Вжесневським всередині ліберальної партії та у Парламенті.

Консервативна партія (заява Міністра Національної безпеки Джейсона Кенні): «У разі обрання консервативний уряд вестиме переговори з Україною щодо Угоди про Співпрацю у сфері оборони і включить Україну у Канадський Автоматичний Список Розповсюдження Зброї (Canada’s Automatic Firearms Distribution List), що дозволить Україні закуповувати озброєння, котре їй буде потрібно».

  • Чи підтримує ваша партія визнання так званої Луганської Народної Республіки та так званої Донецької Народної Республіки терористичними організаціями. Ч підтримує ваша партія визнання Російської Федерації як Країни-спонсора тероризму?

Партія Зелених: «Ні».

Нова Демократична Партія: «Ми підтримує внесення так званих ДНР та ЛНР терористичними організаціями. Ми наразі не підтримуємо визнання Російської Федерації як Країни-спонсора тероризму».

Ліберальна Партія: «Ліберальний уряд одразу розширить санкційний список щодо Росії, включивши до нього впливових бізнесменів та близьких соратників Путіна – Ігоря Сечіна та Володимира Якуніна. Ми також будемо вимагати термінової зустрічі країн-членів НАТО, щоб вирішити які подальші кроки мають бути зроблені у світлі ескалації Російської агресії щодо України». Також кілька кандидатів від партії запевнили у своєму намірі добиватись рішення щодо визнання так званих ДНР та ЛНР терористичними організаціями.

Консервативна партія: «Чинним урядом уже було внесено 280 осіб та організацій з Росії та східної України до санкційного списку». Водночас кандидат від партії Тед Опіц у своєму інтерв’ю КОНТАКТ ТВ зазначив, що в даному регіоні працюють декілька місій ООН і тому, якщо санкції будуть накладені не на приватних та юридичних осіб, то відповідні місії не зможуть здійснювати свою дільність на цих територіях, що зашкодить інтересам звичайних людей.

  • Чи підтримує ваша партія накладання секторальних санкцій проти Росії у сфері енергетики, оборони та фінансових послуг (включаючи відключення російських банків від міжнародної платіжної системи SWIFT)

Консервативна партія: «Переобраний консервативний уряд створить Місію Фінсових Завдань (Financial Task Force), де будуть працювати експерти з зовнішньої політики та фінансові аналітики для кращого відслідковування руху російських капіталів на глобальному ринку. У фокусі будуть російські державні корпорації, а також фізичні особи та компанії, що є ціллю наших санкцій». У своєму інтерв’ю КОНТАКТ ТВ Тед Опіц відзначив, що міжнародна платіжна система SWIFT працює в рамках Бельгійського законодавства і відповідно Канада чи будь-яка інша окрема країна, не може самостійно впливати на це питання.

Ліберальна Партія: «Наша партія буде працювати із союзниками щодо можливості відключення певних російських банків від міжнародної платіжної системи SWIFT».

Нова Демократична Партія: «Ми підтримуємо адресні санкції проти прибічників Путіна та їх компаній, але не широкі секторальні санкції, що зашкодять усім росіянам».

———————-

Українське лобі в парламенті Канади

За результатами виборів до парламенту обрані 11 українців – 7 лібералів (Юлія Дзерович, Христя Фріланд, Борис Вжесневський, Кайл Пітерсон, Террі (Тарас) Дугид, Мері-Анн Мигічук та Дон Руснак)  та 4 консерватори (Джеймс Безан, Рона Амброс, Джим Еглински, Марк Варава).

Всі вони активно співпрацюють з Конгресом українців Канади та пообіцяли і надалі обстоювати українські інтереси в стінах парламенту.

З поміж них найбільш відомим є ліберал Борис Вжесневський, бізнесмен та філантроп, який має кілька каденцій досвіду в канадському парламенті. Ontario Business Journal включив його до списку 100 найуспішніших підприємців провінції Онтаріо.

Журналістка Христя Фріланд, що тривалий час була модератором щорічних конференцій Yalta European Strategy і завдяки цьому особисто знайома з представниками української політичної еліти, стала депутатом вдруге. В Канаді вона так само має відмінну репутацію – Христя отримала ступінь бакалавра в  Гарварді і магістра в Оксфорді, займала редакторські посади у канадських Financial Times, Globe and Mail, а також Thomson Reuters, де була керуючим директором і редактором до 2013 року, коли на довиборах її було обрано членом Палати Громад.

Тож сподіваємося, що новий ліберальний уряд Канади, який, за словами Жастіна Трюдо, має бути сформований за два тижні – 4 листопада, виконає свій виборчий слоган про “невідкладні зміни” і принесе позитивні перетворення  як у внутрішній політиці, так і у міжнародному вимірі, пропонуючи ще більш проактивну і принципову політику підтримки України.

Катерина Сідаш, Український інститут міжнародної політики

Дана публікація здійснена в рамках проекту УІМП «Результати виборів у країнах-партнерах України» що розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми, що дискутуються, і моніторинг присутності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від наслідків голосування.

З даною публікацією можна також ознайомитись на сайті видання Європейська Правда http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/10/22/7039810/

—————————————————————————————————————

Вибори в Канаді та Україна: чи зміниться “антипутінський” уряд Харпера?

19 жовтня відбудуться 42-гі загальні вибори до Нижньої Палати (House of Commons – Палата Громад) Канадського Парламенту. Цього разу вибиратимуть більшу кількість депутатів – 338. Це пов’язано з реформою виборчих округів 2012 року, за якою було додано місця для провінцій Британська Колумбія, Альберта, Онтаріо та Квебек через зростання їх населення. Таким чином для формування більшості необхідно 170 місць у Палаті (чинна керуюча партія – Консерватори – мають наразі 159 місць).

Не зважаючи на наявність у Парламенті Канади ще й Вищої Палати – Сенату – саме Палата Громад має визначальну роль у канадському політичному житті. Сенат завжди підтримує законопроекти проголосовані Палатою Громад, Вища палата не має права законодавчої ініціативи, сенатори можуть лише висловлювати свою думку чи організовувати слухання. Перед Нижньою Палатою є відповідальним уряд країни та сам Прем’єр-міністр Канади.

Термін повноважень Палати Громад складає 4 роки (від 2006 року). Цього року кампанія розпочалась 4 серпня, з подання чинного прем’єр-міністра Стівена Харпера. Ця виборча кампанія стала найдовшою в історії Канади за останні 100 років і склала 11 тижнів.

Попередні вибори 2011 року повторно привели до влади партію Консерваторів, а її лідер – Стівен Харпер – знову став прем’єр-міністром, незмінним починаючи з 2006 року. Нова Демократична Партія (соціал-демократи) отримала 103 місця і статус офіційної опозиції, а Ліберальна партія 34 місця, отримавши статус «третьої партії» ( за традиціями Великобританії).

Ліберальна партія очолювала уряд Канади майже 70 років беззмінно, що є своєрідним світовим рекордом. Загалом зміна влади в Канаді відбувалася між Лібералами і Консерваторами почергово протягом останніх 100 років. Нова Демократична Партія – соціал-демократи, що позиціонують себе трохи лівіше лібералів – була заснована 1961 року і лише під час виборів 2011 року вперше перейшла з статусу «третьої партії» в статус «офіційної опозиції», тобто отримала друге місце за результатами виборів.

Інші партії обрані 2011 року – Блок Квебеку (4 мандати) та Зелена Партія (1 мандат). Перша з них, Блок Квебеку, є регіональним, проте історично впливовим проектом, що відстоює інтереси своєї провінції та у перспективі, прагне визнання її суверенності. На останніх виборах Блок Квебеку фактично програв вибори, втративши понад 20 місць у Парламенті. Зелена партія на попередніх виборах вперше у своїй історії здобула парламентський мандат.

Виборча кампанія 2015 року розпочиналась з однаковою підтримкою на рівні близько 30 % для усіх трьох партій. Проте на початок жовтня електоральні уподобання канадців зазнали змін – останні дослідження віддавали майже 35 % голосів лібералам, 31 % Консерваторам, тоді як Нові Демократи отримали б лише 23 % голосів, таким чином втративши нещодавно здобуті позиції. Значну частину виборців лівоцентристського та центристського спрямування, що втратили НДП, привабили ліберали. Тенденція показує, що є досить стійкій електорат консерваторів, і інша частина суспільства, яка втомилась від тривалого перебування Стівена Харпера та його партії при владі. Вони шукають для себе не стільки ідеального кандидата, а просто менш недосконалого з-поміж двох альтернатив чинному прем’єру.

Основні теми кампанії

Основним питанням, що дискутуються на виборчих перегонах є економічна політика та добробут громадян. Соціальна політика, підтримка сімей та допомога для дітей, пенсії, доступ до освіти, нерівність у прибутках, доступність базових послуг в утриманні житла – усі ці питання партії досить детально висвітлювали у своїх програмах, відображаючи суспільний запит на справедливу та доступну державну політику у цих сферах.

Несподіваною «гарячою темою» цієї кампанії стала тема мігрантів та меншин в Канаді. Тему підняли консерватори в тренді європейських проблем та для консолідації свого базового електорату. Ліберали та Нова Демократична Партія («соціал-демократи») мусили відреагувати на цю тему, розпочавши тривалу дискусію в пресі, що поляризувала суспільство і відволікла увагу від основних програмних тем. Питанням, що сколихнуло канадське суспільство стало права жінок-мусульманок покривати своє обличчя на публічній церемонії прийняття громадянства нікабом (вуаль, що закриває частину обличчя за винятком очей), що було заборонено правилами, впровадженими чинним урядом у 2011 році. Зунера Ішак (Zunera Ishaq) подала позов до суду проти цієї заборони і виграла справу, таким чином здобувши право на офіційну церемонію у нікабі, що вже породило незадоволення певних суспільних груп та зростання рівня насильства (наразі переважно вербального) проти мусульман.

Іншою медійною темою перегонів був рівень втручання уряду у приватне життя громадян. Консерватори впровадили досить багато можливостей для такого втручання під час свого урядування, виправдовуючи це потребою запобігання можливим терористичним загрозам та посилення безпеки. Це в свою чергу критикують опоненти Прем’єра Харпера.

Ще одним аспектом передвиборчої кампанії стала тема нещодавно підписаної Угоди про Транс-Тихоокеанське Партнерство (охоплює 12 країн від Чилі до Японії, в тому числі і США), що готувалась останні кілька місяців. Зокрема в країні є стійка опозиція до збільшення імпорту молочної продукції та автомобілів, що передбачає підписана угода, регіональні еліти уже висловили своє неприйняття такої політики, навіть не зважаючи на обіцяні Прем’єром Харпером компенсації для відповідних секторів економіки. Опоненти діючої владної партії використовують дану тематику у своїй передвиборчій кампанії, звинувачуючи прем’єра у недалекоглядності в часи економічної рецесії, недостатньої уваги до внутрішніх економічних проблем країни та заходів з стимулювання економічного зростання. У лібералів тут більш гнучка позиція, проте у конкретному випадку Транс-Тихоокеанського Партнерства партія знаходить більше мінусів ніж плюсів. До речі, подібна угода підписана з Європейським Союзом, досі не вступила в дію, бо її не ратифікував Європейський парламент. В той же час в Канаді спостерігається падіння рівня долі експорту у ВВП країни – від 44% у 2000 до 37% у 2005 і лише 31.6% у 2014 році. Частка імпорту при цьому залишається стабільною.

Дискусійними є також питання оподаткування корпорацій. Опоненти консерваторів пропонують підвищити податки, що загалом корелює з загальнонаціональними дослідженнями (понад 55% респондентів підтримали підвищення податків для корпорацій), консерватори ж навпаки пропонують поступове зниження податку у наступні 2 роки, наголошуючи на тому що це стимулюватиме економічний розвиток.

Можливість оподаткування пенсій та загалом пенсійна система також обговорюється у виборчих дебатах. Ліберали та соціал-демократи пропонують провести дискусію з основними стейк-холдерами (асоціації працівників та працедавців, регіональні уряди, експерти та профспілки) щодо того яким чином гарантувати гідну пенсію усім канадцям, незалежно від їх заробітку та особистих заощаджень. Водночас Консерватори вважають що така політика покладає непомірне навантаження на майбутні покоління (так званий соціальний борг молоді) і пропонують натомість поступово підвищити вік отримання пенсії по віку з 65 до 67 років. Хоча ймовірно, яка б партія не здобула перемогу на чинних виборах, їй доведеться піднімати питання збільшення пенсійного віку, тому дане питання не піднімається у ході дебатів, щоб уникнути пізніших пояснень виборцям таких непопулярних кроків.

Політика підтримки сімей із дітьми є актуальною темою у суспільному дискурсі. У своїй програмі Нова Демократична Партія запропонувала створення одного мільйонну закладів догляду за дитиною (для працюючих батьків), де такий догляд буде коштувати $ 15 в день, що значно різниться від теперішньої ціни подібних послуг (вона є значно вищою). Консерватори пообіцяли збільшити відпустку по догляду за дитиною до 18 місяців, при цьому виплати для родини будуть становити $ 1600 на одну дитину (до оподаткування), хоча раніше уряд Стівена Харпера скасував гранти для сімей. Ліберали пропонують зробити відпустку більш гнучкою, з можливістю брати її частинами, виплати при цьому залежать від доходів родини і не виплачуються, якщо такий дохід становитиме понад $ 200,000 на рік.

Питання біженців з Сирії обговорюється на виборах і в Канаді. Усі учасники виборчих перегонів висловили чітку позицію щодо потреби країни прийняти біженців, уже на сьогодні є розроблена спеціальна програма для потенційних мігрантів з Сирії, проте одним із скандалів виборчої кампанії стало зволікання чинного уряду у впровадженні цієї програми, додаткові перевірки та бюрократичні ускладнення, що призупинили процес видачі відповідних віз (Стівен Харпер пояснив це потребою не допустити в країну потенційно небезпечних мігрантів, пов’язаних з тероризмом). Опоненти Прем’єр-міністра активно використовують цю тему у своїх виборчих виступах, вимагаючи більш комплексного підходу та слідування традиційним канадським цінностям – демократичності, прозорості та відкритості світу, а також звинувачуючи Стівена Харпера у маніпулюванні фактами.

Традиційно в Канаді під час виборчих перегонів проводяться дебати (у 2011 році було проведено двоє таких дебатів, що широко висвітлювались основними національними каналами), які значно впливають на електоральні вподобання. Цьогорічна кампанія збільшила їхню кількість та запровадила тематичні змагання «ораторського мистецтва». Було проведено 5 різноманітних дебатів: з економічних питань, зовнішньої політики, дебати щодо Квебеку, франкомовні та англомовні загальні дебати. Такий формат є незвичним для країни, а дебати з питань зовнішньої політики Канади було проведено вперше в історії. Власне саме зовнішню політику вважають однією з ключових тем виборчої кампанії 2015 – хоча її тематика і тісно пов’язана з внутрішньополітичними процесами – механізми та домовленості щодо торгівлі в міжнародному вимірі, зміни клімату, імміграція та заходи для біженців, безпекові питання. Окрім теми біженців із Сирії обговорюється позиція Канади у боротьбі проти ІДІЛ та участь у військових місіях. Позиція консерваторів тут полягає не тільки в допомозі вже існуючим біженцям, а й у ряді заходів з недопущення посилення ІДІЛу, що є потенційною загрозою не тільки для регіону, а й для світу загалом. Водночас «соціал-демократи» виступають проти більшої участі Канади у боротьбі проти ІДІЛ підкреслюючи що дана операція не є ані місією НАТО, ані ООН, у яких традиційно бере участь Канада, що ставить під сумнів виправданість такого втручання.

Загалом варто зазначити що за останні 25 років Канада значно втратила свої позиції у миротворчій діяльності – у 1990 році країна займала перше місце у місіях ООН. 1000 військових та поліцейських були задіяні у різноманітних місіях організації. Тоді як сьогодні лише 116 канадців беруть участь у таких операціях, що ставить Канаду на 68 місце (між Парагваєм та Малі). На диво саме теми війни, миротворчих місій, оборонних бюджетів та програм допомоги, політики щодо біженців відіграють неабияку роль у виборчих перегонах.

Уряд Стівена Харпера за останні 9 років суттєво обмежив тематику зовнішньополітичних питань, зосередившись на постійній підтримці Ізраїлю, підтримці материнського здоров’я у світі та, від 2013 року, активній підтримці України під час революції гідності та подальшої війни, активно беручи участь у політиці санкцій та анти-путінській коаліції. Залученість країни до інших куточків світу, котрим раніше традиційно приділялась увага, значно впала. Як впали і бюджети, котрі витрачаються країною на зовнішньополітичні програми. Даний підхід активно критикується лібералами та Новою Демократичною Партією, що прагнуть більш комплексного бачення та активного залучення країни до міжнародних справ, відновлення її колишньої ролі як глобального медіатора конфліктних ситуації та привнесення миру, країни, що за часів холодної війни виступала своєрідним містком між ідеологіями та різними позиціями.

Український вимір виборів

Хоч українці традиційно присутні в канадській політиці, (діаспора нараховує близько 1.2 млн. осіб у країні), прямого апелювання до цих виборців під час кампанії не було. Можливо тому, що ці виборці є досить стабільними у своїх уподобаннях, традиційно підтримують консерваторів, або, як другий можливій вибір – Нову Демократичну Партію, де частина кандидатів є канадцями українського походження. Тим не менш політика уряду Стівена Харпера є непохитною та лідерською з посеред інших країн щодо України в останні 2 роки: підтримка Євромайдану, революції гідності, чітка позиція щодо анексії Криму та подій на Сході України, ініціювання та участь у міжнародних санкціях проти Росії, постійна допомога українському уряду та підтримка української армії, в тому числі нещодавня відправка в Україну 200 військових для допомоги у навчанні української армії на Яворівському полігоні. Усі ці дії були підтримані або принаймні не заперечувались лібералами та соціал-демократами. Водночас консерваторів критикують за стійку анти-путінську позицію, побоюючись що це може нашкодити інтересам власне Канади (саме Стівен Харпер на зустрічі G20 минулого року при зустрічі з Путіним сказав відому фразу: «Все що Вам варто зробити, це забратись геть із України», за що був частково розкритикований на Батьківщині). Російські політики називають Канаду головним ворогом Росії на заході і навіть вимагали накласти на неї окремі спеціальні санкції, окрім тих, що уже запроваджені загалом на західні продукти та послуги.

Ліберальна партія не схильна до жорсткої риторики щодо Росії в передвиборчій агітації і обіцяє в разі перемоги залишити без змін військову підтримку Україні. Нова Демократична Партія традиційно не акцентують увагу на цій темі в своїй передвиборчі риториці, хоча є округи, де їх підтримка серед українських виборців є досить значною.

Кандидати регулярно проводять окремі зустрічі з українською діаспорою (в тому числі поза рамками виборчих кампаній) не виокремлюючи українське питання як якимось чином ключове для кампанії, проте і не уникаючи діалогу про різноманітні актуальні питання (імміграція, зміни законодавства про набуття громадянства, соціальна підтримка тощо)

Замість підсумків

Різноманітні дослідження ідентифікують чимало питань, де канадці прагнуть змін у владі, електоральна підтримка консервативного уряду залишається значною, не зважаючи на 8-річне перебування Стівена Харпера на посаді Прем’єр-міністра. Останній тиждень демонструє тенденцію до збільшення підтримки лібералів, що обійшли консерваторів і впевнено набирають відсотки у соціологічних опитуваннях, таким чином додавши інтриги загалом передбачуваній кампанії. В будь-якому разі саме одна із цих партій отримає шанс від виборців сформувати уряд меншості, а Нові демократи будуть третьою партією. Новий уряд природньо буде змінювати певні свої позиції відповідно до суспільних запитів та нових глобальних викликів, проте навряд чи ми побачимо кардинальну зміну зовнішньополітичних пріоритетів. Незважаючи на можливі зміни серед лідерів перегонів політика щодо України не зміниться, а ступінь підтримки не зменшиться. Канада виступатиме активним і прогнозованим союзником, чий уряд активно допомагатиме Україні, в тому числі у військовій та політичній сфері.

Катерина Сідаш, Український інститут міжнародної політики

Любов Жизномірська, Assistant professor, St. Mary’s University, Halifax, Nova Scotia, Canada

Дана публікація здійснена в рамках проекту УІМП «Результати виборів у країнах-партнерах України» що розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми, що дискутуються, і моніторинг присутності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від наслідків голосування.

Статтю можна також прочитати на інтернет-порталі Європейська Правда http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/10/19/7039653/.


Чи отримала Греція оновленого Ципраса

Аналізом ситуації після виборів у Греції ми продовжуємо проект про особливості виборчих перегонів у країнах-партнерах України та про вплив результатів виборів на нашу зовнішню політику.

В далекому 1985 році влада Греції так само, як і сьогодні, усвідомлювала необхідність проведення реформ та замороження зростання заробітної плати в державному секторі. Але тогочасний прем’єр-міністр, представник лівої партії ПАСОК (PASOK) Андреас Папандреу не зміг протистояти бажанню суспільства та вимогам профспілок.

Він вирішив відкласти необхідні реформи та надати перевагу здійсненню передвиборчих сподівань свого електорату, щоб не втрачати його підтримку. Відтоді кожен грецький прем’єр, роблячи вибір між жорсткими реформами та популістськими гаслами, зупинявся на останньому. Такі дії зберігали рейтинг політика, але послідовно занурювали державу в боргову яму.

Невже вперше з часів Папандреу до влади в Греції прийшов політик, який змінив це?

20 вересня коаліція лівих сил СІРІЗА (SIRIZA) та її лідер Алексіс Ципрас знову здобули перемогу над правоцентристською “Новою демократією” (New Democracy). Це трапилося вже вдруге протягом цього року. Які висновки з перебігу подій та прогнози на майбутнє можна зробити з даного результату?

Алексіс Ципрас та лідер “Нової демократії” Вангеліс Меймаракіс

  1. Хоча грецький закон пише, що голосування на виборах – обов’язкове, на третіх за 2015 рік виборах (других парламентських + літній референдум) була найнижча явка, починаючи з часів повалення диктатури у 1974 році.

Наприклад, на одній із дільниць в місті Афіни після перших трьох годин голосування проголосувало “аж” 25 осіб.

Цьому сприяло як загальне розчарування (про що піде мова далі), так і дуже старий реєстр виборців – не всі змогли знайти себе у списках. Крім того, в Греції виборці мають голосувати за місцем реєстрації, що також знижує явку, адже чимало людей, як і в Україні, зареєстровані за місцем проживання, а працюють у великих містах чи взагалі в інших країнах Євросоюзу.

  1. Незважаючи на багатодесятирічне двополярне представлення в парламенті “лівих романтиків” ПАСОК та “правих прагматиків” “Нової демократії”, звідки і з’явилась система 50-місного бонуса, зараз пересічні виборці не бачать різниці між партіями.

Якщо переглянути результати опитувань, видно, що всі партії втратили чимало прихильників. Людям набридло приходити на вибори, вони не бачать різниці, адже зрозуміли, що хто б не був при владі, болючі зміни неминучі. Адже будь-який уряд тепер змушений втілювати реформи, яких вимагає ЄС.

  1. Ципрас очистив СІРІЗА від радикальних противників реформ, які  в результаті відокремились у нову політичну силу.

Найвідоміші з них – колишній міністр навколишнього середовища та енергетики, теперішній голова новоствореної партії Popular Unity Панайотіс Лафазаніс. Ще одна відома особистість, що залишила СІРІЗА – відомий своєю різкою позицією та небажанням віддавати грецькі борги, через що він став “зіркою” популярних в Європі пародійних політичних відеороликів, екс-міністр фінансів Яніс Варуфакіс.

Усі парламентарі від СІРІЗА, незадоволені впровадженням реформ замість класичних грецьких популістських кроків, створили в старому парламенті окрему фракцію та політичну партію Popular Unity, яка під час виборів не подолала 3%-й бар’єр та до нового парламенту не потрапила.

  1. Не дивлячись на присутність у новому парламенті ідеологічно близьких до СІРІЗА партій – помірних проєвропейських лівих “Всегрецького соціалістичного руху ПАСОК-ДІМАР” (PASOK-DIMAR) – 17 депутатів, “Ріка” (To Potami) – 11 депутатів та навіть Комуністичної партії Греції з її 15 місцями, одразу по закінченню виборів СІРІЗА оголосила про створення коаліції із АНЕЛ (ANEL).

АНЕЛ – партнер СІРІЗА з попередньої каденції, якому притаманна популістська “права” риторика. Ця коаліція лівих та правих популістів, що так налякала європейських демократів своєю появою у січні 2015 року, зараз вустами Ципраса обіцяє робити реформи, про які було домовлено з представниками країн Євросоюзу влітку цього року, за час попереднього прем’єрства Ципраса. 

  1. Парламентська більшість не є стабільною – лише 155 осіб при мінімумі 151 депутат із 300 місць.

Існуюча більшість нестабільна ще й тому, що попереду, крім старих викликів для грецького уряду – болючих реформ, є також і нові, що виникли вже під час вересневої виборчої кампанії.

В Євросоюзі роздратовані довгими місяцями переговорів про впровадження реформ і не схильні терпіти подальші затримки щодо будь-якого важливого питання від країни-боржника. Додаймо сюди те, що в останній місяць Європа потерпає від напливу сирійських біженців, тому вимагає від Греції солідарності щодо прийому мігрантів за додаткові кошти з бюджету ЄС. З іншого боку – є позиція партнера по коаліції, партії АНЕЛ, яка неодноразово висловлювала вимогу заборонити сирійським біженцям навіть тимчасовий притулок у Греції.

У цій важкій ситуації підтримати уряд та реформи може, як не дивно, проєвропейська опозиція. Адже коли заради врятування економіки, йдучи проти власних передвиборчих обіцянок, Ципрас був змушений прийняти реформи влітку, його підтримала не лише частина рідної партії, а й “Нова демократія”, “Потамі” і ПАСОК, які зараз також представлені в парламенті.

Тобто якщо Ципрас знову узгодить свої кроки з Брюсселем (по суті, буде змушений прийняти наступні його умови), ці партії з величезною вірогідністю підтримають їх голосуванням. Це стосується, крім іншого, також і всіх питань щодо України.

  1. Можливо, громадяни Греції досі не пробачили “новим демократам” 2009 рік, з якого почалася нинішня криза, але СІРІЗА на цих виборах не була покарана виборцями. Їй вибачили повне невиконання обіцянки про те, що “Європа не буде вказувати нам, що робити”, вибачили початок болючих реформ та втрату зі своїх рядів радикальних популістів. Про це свідчить її перше місце на виборах 20 вересня.

Можливо, СІРІЗА досі при владі саме тому, що це ліва партія, тобто має підтримку від профспілок та основної маси лівих виборців. Якби всі ці реформи робила права партія, активний і легкий на підйом лівий електорат та профспілкові лідери вже б давно проводили багаточисельні та багатоденні мітинги під парламентом. Через це серед аналітиків часто з’являються припущення, що прем’єр Ципрас є своєрідним “лівим проектом правих сил”.

  1. Якщо проаналізувати склад грецького уряду після виборів, де, крім представників партії-переможця, присутні 4 представники АНЕЛ, 8 незалежних і 1 представник екологів, то можна передбачити, що тактикою прем’єр-міністра найближчим часом стануть політичні торги та “політичний карвінг”.

Про політичні торги та шантажування партнерів в ЄС – спосіб, відомий нам з попередньої каденції, – написано вже багато. Це і поїздки до Росії, і “грецьке політичне ноу-хау” – референдум по перекладанню відповідальності за дії уряду на виборців, і сумнозвісна історія з ратифікацією Угоди про асоціацію України з ЄС, яку Греція навмисно блокує. Про плани використовувати такий спосіб свідчать також деякі призначення в уряді.

Наприклад, повторне призначення міністром навколишнього середовища та енергетики Паноса Скурлетіса, відомого зупинкою роботи канадської золотодобувної кампанії – найбільшого інвестора в Греції за останні два десятиліття. Цей затятий антикапіталіст і захисник робочого класу не пошкодував задля політичних цілей кілька тисяч грецьких робітників даної компанії, які втратили роботу та дохід під час кризи в країні.

Щодо іншого способу, “політичного карвінгу” (карвінг – вирізання фігурок із овочів та фруктів): змушений погоджуватись на кожну з умов Брюсселя в цілому, Ципрас намагатиметься, “відрізаючи” по шматочку незручні задачі, отримати щось, що задовольнить грецького виборця.

Для цього у прем’єр-міністра є, наприклад, Евклід Цакалотос, який вів переговори щодо “Угоди про порятунок Греції 2015” (Greek bailout agreement of 2015) – він зараз знову очолив Мінфін, так само там присутній і Йоргос Хуліаракіс, що був міністром фінансів у тимчасовому уряді у серпні-вересні 2015р.

Підводячи підсумок: зараз, вперше за багато років,  ситуація в Греції виглядає так, що стара політична угода, започаткована між Андреасом Папандреу і грецьким суспільством, та підтримувана десятиліттями “Новою демократією” та ПАСОК, вичерпала себе і більше не працює.

Прийшов час повертати накопичені за багато років високі державні борги та реформувати податкову й пенсійну системи, скоротити державні витрати, знизити вартість державного сектора, реформувати правосуддя, провести рекапіталізацію банків та приватизацію державного майна.

Новий уряд Греції має не задовольняти передвиборчі сподівання і побажання свого електорату, а оздоровити економіку країни.

Олена Медвєдєва, Український інститут міжнародної політики

Дана публікація здійснена в рамках проекту УІМП «Результати виборів у країнах-партнерах України» що розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми, що дискутуються, і моніторинг присутності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від наслідків голосування.

Статтю можна також прочитати на інтернет-порталі Європейська Правдаhttp://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/10/13/7039321/


Дострокові вибори в Греції – спасіння чи нова криза

Вибори в Греції останнім часом проходять майже так само часто, як і в Україні. Зокрема, парламент Греції, обраний цього року, не пропрацював і дев’яти місяців. Уже цими вихідними відбудуться другі цьогорічні позачергові вибори до парламенту. Це зумовлено ситуацією, що склалася в країні, а саме накопиченими за багато років дуже високими державними боргами.

Грецькі вибори сприймаються в Україні найчастіше як “страшилка” для тих, хто не виконує домовленості з Європейським союзом. Але є й інше, більш раціональне, пояснення, чому ці вибори треба провести саме зараз.

Тріумфально пройшовши під милим пересічним грецьким виборцям гаслом на кшталт “Європа не буде вказувати нам, що робити”, коаліція лівих радикалів СІРІЗА (SYRIZA), що складається із крайніх лівих, екс-марксистів та комуністів, у січні здобула 149 місць у парламенті з 300 можливих.

Для створення більшості в парламенті, до якої самій СІРІЗА не вистачило лише два голоси, коаліція крайніх лівих об’єдналась із правими популістами ANEL, що сталося вперше в сучасній Європі. Для багатьох європейських демократів це стало сигналом тривоги, оскільки комуністи та праві екстремісти в 20-30-х роках минулого сторіччя працювали разом, щоб повалити демократію в таких країнах, як Німеччина, Італія та інших.

Коаліція з правими популістам дала СІРІЗА можливість створити уряд та призначити свого прем’єр-міністра – Алексіса Ципраса. Під час першого засідання нового кабінету Ципрас оголосив пріоритетом свого уряду здійснення передвиборчих обіцянок СІРІЗА, а саме: боротьбу з “гуманітарною кризою” у Греції, неприйнятність переговорів з ЄС і Міжнародним валютним фондом щодо реструктуризації грецького боргу, а також скасування політики попереднього уряду щодо приватизації.

І хоча за місяць Афіни підписали з Єврогрупою (складається з міністрів фінансів єврозони) угоду щодо подовження підтримки для Греції ще на 4 місяці, Ципрас шукав способи задовольнити європейських кредиторів без проведення необхідних реформ. Він активно піднімав тему неповернення боргів та виходу Греції з єврозони, чим не надто засмутив саму єврозону, але дуже налякав частину населення власної країни.

Наприкінці червня завершувалась дія чотиримісячної згаданої вище угоду щодо підтримки Греції. Час минав, а домовленості все ніяк не було досягнуто, тому що обидві сторони твердо стояли на своїх позиціях. Єврогрупа вимагала повернення боргів і не давала нової фінансової підтримки без здійснення всіх реформ, а правляча політична сила, хоч і дуже потребувала коштів для країни, не могла на таке погодитись, оскільки прийшла до влади під абсолютно протилежними гаслами.

Як наслідок, правляча коаліція вирішила перекласти відповідальність за “Угоду про порятунок Греції 2015” на виборців.Було оголошено референдум, на яке винесли одне питання: повинна чи не повинна Греція прийняти умови угоди, запропонованої спільно Єврокомісією, Міжнародним валютним фондом та Європейським центральним банком. Тим часом з 29 червня банки Греції перестали працювати, щоб унеможливити масовий відтік коштів із банківської системи країни.

Референдум відбувся з результатом 61,3% проти умов угоди, що аж ніяк не вплинуло на результати переговорів Греції з Єврогрупою.Переговори завершилися на умовах, що Греція отримає кредит до 86 млрд євро, які повинні бути передані їй поетапно з 2015 року до червня 2018 року. Такий результат можна вважати перемогою, але для політика, який спирається на внутрішні рейтинги і підтримку виборців, це була своєрідна “зрада”.

Греції доведеться:

– збільшити ПДВ;

– реформувати пенсійну систему;

– забезпечити незалежність державної служби статистики;

– автоматично скоротити державні витрати, щоб отримати первинний профіцит;

– реформувати правосуддя таким чином, щоб рішення приймались швидше;

– дотримуватись запропонованих реформи;

– відкликати популістські закони, прийняті діючим парламентом.

Окрім того, необхідно:

– здійснити рекапіталізацію банків;

– провести приватизацію державного майна приблизною вартістю 50 млрд євро;

– знизити вартість державного сектора.

У свою чергу Греції буде виділено так званий “пакет Юнкера” – 35 млрд євро, призначених для підтримки зростання грецької економіки. Заради порятунку економіки політична партія СІРІЗА була змушена прийняти реформи, цілком протилежні її передвиборчим обіцянкам.

14 серпня грецький парламент підтримав нову антикризову угоду. Хоча більш ніж 40 депутатів від СІРІЗА проголосували проти, Ципрас знайшов підтримку не тільки у більшості рідної партії, а й серед проєвропейської опозиції: партій “Нова демократія”, “Потамі” і ПАСОК.

На завершення огляду постає питання: навіщо потрібні вибори? Все владналось на деякий час. Кошти виділені, а реформи, як ми знаємо, не відбуваються швидко (діючий тоді уряд отримував до півроку часу для реформ). Чому ж за цих умов Ципрас оголосив про свою відставку, і, відповідно, про ще одні перевибори парламенту?

Відповідь – не у критиці виборців, а в грецькому законодавстві. Згідно з ним, якщо дострокові вибори відбуваються до 18 місяців після попередніх виборів, тоді виборчі списки формують тільки голови фракцій. Тобто ми спостерігаємо спробу очистити представництво партії СІРІЗА у парламенті Греції від осіб, що не підтримали Алексіса Ципраса чи виступили проти нього.

25 із них вже створили наприкінці серпня партію Popular Unity та окрему фракцію. Політична доля інших поки точно не відома. Зараз важко сказати, наскільки висока підтримка буде у СІРІЗА. З одного боку – дії влади, які суперечать передвиборчим обіцянкам.

З іншого – погрози про вихід з єврозони та відсутність в країні готівкових коштів протягом трьох тижнів. Останні аргументи могли змінити настрої виборців щодо угоди з Єврогрупою. Якщо брати дані останніх соціологічних опитувань, проведених 10-14 серпня, СІРІЗА та “Нова демократія” отримують найбільшу кількість голосів. Ще тиждень тому дані виглядали так, що перемагає СІРІЗА, на цьому тижні шанси змінилися.

Головна інтрига саме грецьких парламентських виборів полягає в тому, що партія, яка виходить на перше місце, отримує бонус у вигляді 50 місць. Таким чином, не виключений варіант, за яким СІРІЗА до отримання парламентської більшості – 150 мандатів – не вистачатиме лише 16-20 парламентарів.

Це створює для Ципраса зручне поле для політичних маневрів. Якщо “нові демократи”, що можуть отримати до 77 мандатів, відмовляться від створення “широкої коаліції”, заміною можуть стати інші. Згідно з опитуваннями, ще 7 партій попередньо заходять із кількістю місць від 8 до 20 кожна. До речі, сюди входить також і новостворена партія Popular Unity, що народилась із невдоволених членів СІРІЗА; вона попередньо долає 3%-й бар’єр та заводить до парламенту 8-10 парламентарів.

Саме тому абсолютно реальним є варіант, за яким парламентські вибори нададуть “друге дихання” Ципрасу. А також – нові аргументи для сперечань із ЄС. Відповідно, у разі перемоги таке ж саме поле для політичного маневру отримує “Нова демократія”, що може стати першою ластівкою закінчення протистояння Греції та єврокредиторів.

Наостанок спробуємо задатися іншим питанням – як вплинуть результати виборів в Греції на Україну?

Перш за все – про позитивний сценарій. Якщо переможе партія “Нова демократія”, яка є членом Європейської народної партії, і сформує коаліцію, отримавши свого прем’єра, то Греція повернеться на загальноєвропейський курс щодо санкцій проти Росії та швидкої імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС.

Однак якщо переможе СІРІЗА, то ратифікація Угоди про асоціацію з Україною може стати предметом політичної торгівлі з Євросоюзом щодо боргів Греції та реформ. Більш того, предметом таких торгів стане по черзі все, що цікавить ЄС. Ліворадикальні популісти використовуватимуть українське питання та візити до Росії для шантажу ЄС та призупинення чи пом’якшення реформ.

Олена Медвєдєва, Український інститут міжнародної політики

Дана публікація здійснена в рамках проекту УІМП «Результати виборів у країнах-партнерах України» що розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми, що дискутуються, і моніторинг присутності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від наслідків голосування.

З даною публікацією можна також ознайомитись на сайті видання Європейська Правда http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/09/18/7038403/


Чому в Молдові хочуть скинути проєвропейську коаліцію?

З 2010 року однією з улюблених тем брюссельських чиновників було так зване «молдовське диво». Після кількох років «міжусобиці» в українській владі, а потім – перемоги Януковича на президентських виборах Україна втратила неформальний статус “локомотива” Східного партнерства і передала його Молдові.

Кишинівська “твіттер-революція” 7 квітня 2009 року і наступні за нею дострокові парламентські вибори завершилися зміною влади в країні і привели до влади Альянс за європейську інтеграцію. Тоді в Молдові все відбувалося так, як хотів бачити Брюссель. Партії влади звернулися до експертів, до громадянського суспільства за допомогою у розробленні програмних документів та у проведенні реформ.

Здавалося, що за збереження початкового темпу роботи Молдова досить швидко має шанс стати європейською державою. Однак минуло шість років і в Кишиневі – ось вже другий тиждень – збирається багатотисячний мітинг за зміну влади. Протести подібного масштабу Кишинів бачив лише в період становлення незалежної Молдови в 1989 році. У чому ж причина невдоволення правлінням “євроінтеграторів”? Чому “проєвропейський уряд” викликає такі протести?

Результати правління “євроінтеграторів” Молдови

Варто коротко нагадати історію. У 2009 році після “твіттер-революції” були проведені дострокові парламентські вибори, за результатами яких парламентську більшість сформував “Альянс за європейську інтеграцію” (Ліберально-демократична народна партія, Демократична партія, Ліберальна партія, “Наша Молдова”).

У Молдові президент обирається парламентом. Для його обрання недостатньо простої більшості – за нового главу держави повинні проголосувати не менше 61 зі 100 депутатів, а в проєвропейської коаліції було лише 60 голосів. Протягом року президент так і не був обраний, і вже 2010 року в Молдові відбулися дострокові парламентські вибори. За їхніми підсумками у парламенті знову було сформувало проєвропейську більшість – трохи видозмінену (Альянс “Наша Молдова” не подолав виборчий бар’єр і фактично розпався як політична сила), але з тим самим фокусом на європейську інтеграцію, реформи і боротьбу з бідністю. Таким чином, незважаючи на певні провали в політиці Альянсу, він все ж отримав ще один кредит довіри з боку громадян Молдови. Як наслідок, Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ) почала розколюватися, по всій країні пішла хвиля виходів з партії, депутатів втратили і фракція в парламенті, і місцеві ради. Але це не означає, що у “європейців” все складалося чудово.

Дехто, за старою пам’яттю, все ще називає Кишинів лідером країн Східного партнерства у євроінтеграційних процесах – так, Молдова першою з країн ВП отримала безвізовий режим для поїздок своїх громадян до ЄС. Але це не скасовує безліч проблем – різкого зубожіння населення, демонстративних рейдерських атак у банківському секторі, контролю влади над ЗМІ, брудних передвиборчих кампаній.

Але, мабуть, найважливішим стало зникнення (як впевнені в народі – крадіжка) мільярда євро з державних рахунків у низці великих банків країни. Наприкінці 2014 року, після виборів, у пресі та в соціальних мережах з’явилася інформація про “крадіжку тисячоліття”. Масштаби події стали зрозумілі вже нинішнього року. Цікавими є свідчення Юріє Лянке, який обіймав посаду прем’єра в 2014 році. У квітні 2015 року він заявив на допиті, що за порадою його попередника і однопартійця Володимира Філата (а за сумісництвом – одного з ключових олігархів Молдови) було прийнято “секретне рішення про кредитування з активів Національного банку Молдови трьох найбільших банків “для порятунку внесків громадян”.  Щоправда, потім ці гроші опинилися за кордоном, на офшорних рахунках.

Згідно зі звітом компанії KROLL, яку уряд найняв для розслідування події, в період 24-26 листопада 2014 року банки, які отримали від Нацбанку кредити, Unibank, Banca de Economii і Banca Sociala, здійснили транзакції на суму близько мільярда євро на рахунки компаній, що належать холдингу Shor Grup. З’ясувати, куди зрештою пішли кошти, поки не вдалося, а сам Ілан Шор, який контролює Shor Grup, став мером міста Орхей вже після банківського скандалу, у червні 2015 року. До речі, всі три згаданих банки не вдалося врятувати, в жовтні їх мають ліквідувати.

Саме ці проблеми склали основний “спадок” правлячих проєвропейських партій. Як наслідок, близько 80% громадян, згідно з опитуваннями, заявляють про невдоволення економічною ситуацією в країні. З 2009 року ця цифра зросла майже на 25%.

За останні п’ять років Молдова пережила шість коаліційних урядів. Щоразу призначення прем’єр-міністра супроводжувалося перетягуванням канату між олігархами, які прагнули захистити свої особисті бізнес-інтереси.

На даний момент у Молдові посаду прем’єр-міністра може посісти лише фігура, цілком згодна підкорятися вказівкам “згори” – від олігархів, які контролюють партії. Інші державні посади також регулярно стають предметами торгу і спекуляцій.  А президент Молдови – фігура майже непомітна, і, в умовах парламентської республіки, нічого не вирішує. Таким чином, влада в Молдові де-факто розділена між олігархами.

Чи всі підтримують асоціацію?

Найбільшими після розвалу ПКРМ були досягнення депутата Ігоря Додона, якому вдалося зібрати команду Партії соціалістів Республіки Молдова, фактично реанімувавши її. На останніх парламентських виборах у листопаді 2014 року партія отримала 25 мандатів зі 101, ставши лідером серед п’яти політсил, що пройшли до парламенту.

Партія соціалістів стала головною опозиційною силою в парламенті Молдови, вона відома своїми заявами про те, що “договір про асоціацію не відповідає інтересам молдовських громадян, тому його рано чи пізно має бути розірвано”. Таким чином, успіх Партії соціалістів на парламентських виборах 2014 року яскраво показав результати п’ятирічного правління “євроінтеграторів”.

Незважаючи на підписану Угоду про асоціацію, реформи у Молдові йдуть вкрай повільно. У березні 2015 року група представників дипломатичних місій країн ЄС направила уряду Молдови листа з рекомендацією прискорити реформи. Подальше фінансування від ЄС і МВФ буде отримано, коли з’являться видимі результати проведених змін. Такі дії європейських дипломатів свідчать про критичне зниження довіри до правлячих “євроінтеграторів”.

Як починалися протести?

Масові протести в Кишиневі Україна помітила тільки зараз, коли їх масштаб став дійсно вражаючим. Але насправді нинішній протестний рух діє вже понад півроку. 25 лютого 2015 року ініціативна група громадянської платформи ГіП (“Гідність і правда”), більше відома за латинською абревіатурою DA (Demnitate si Adevar), виступила з маніфестом, в якому говорилося про необхідність звільнити Молдову з-під влади казнокрадів та корупціонерів.

Поява цієї групи пов’язана з інформацією про той самий “вкрадений мільярд”, про грубі порушення під час парламентської передвиборної кампанії в 2014 році, а також про тотальний контроль олігархів над державними структурами. Особливий акцент був на тому, що будь-які акції ГіП/DA є мирними. В ініціативній групі платформи – експерти, політологи, адвокати і журналісти, багато хто – без досвіду партійної діяльності.

Згідно із заявами одного з лідерів ініціативної групи ГіП, “платформа сьогодні – це мінімальний набір спільних цілей і завдань, з якими можуть погодитися і ліві, і праві, і уніоністи, і державники, і прихильники ЄС, і прихильники МС”. Саме тому в натовпі протестувальників можна було помітити і молдовські, і румунські прапори. Як наслідок, деякі ЗМІ представили мітинг як виступ на підтримку об’єднання з Румунією. Проте це явна спекуляція.

За останні сім місяців Платформа організувала вже чотири акції протесту – 5 квітня, 3 травня, 7 червня і 6 вересня, останні дві зібрали близько 50 тисяч людей з усіх районів республіки. А вереснева залишила після себе наметове містечко в центрі міста.

Що далі?

Офіційна переговорна група ГіП/DA вимагає зустрічі лідерів платформи з президентом Ніколає Тімофті, з прем’єр-міністром Валеріу Стрільцем і зі спікером парламенту Адріаном Канду. Причому обов’язково – з усіма трьома разом.

Президент відмовився зустрічатися з переговорною групою, прем’єр-міністр запросив переговірників за круглий стіл. Однак за відсутності президента переговорна група відмовляється починати перемовини.

І поки діалог між владою і демонстрантами перебуває в глухому куті, кількість наметів на головній площі Національних зборів у Кишиневі лише зростає. 13 вересня в Кишиневі відбувся черговий мітинг. У Молдові побоюються повторення українських силових сценаріїв, тому мешканці наметового “Містечка гідності” рішуче відмовляються від будь-яких порівнянь з Майданом, який молдовське населення вважає “силовим”. Є ще один аргумент, який вимагає від ГіП заперечувати можливість силового протистояння – представники платформи побоюються, що люди злякаються розгону і підуть з площі. Тому прихильники опозиції заявляють про “угоду з силовими структурами”. Як сказав один з лідерів платформи Ігор Боцан, “за 6 років ми нарешті навчилися проводити мирні протести”. Загалом учасники мітингів у Кишиневі сподіваються, що акції протесту так і залишаться мирними, і роблять для цього все можливе.

Для охорони містечка зібралися групи ветеранів війни на Дністрі 1992 року. А найпомітніших провокаторів-уніоністів (прихильників об’єднання з Румунією, “возз’єднання румунського народу”) просто виштовхують з натовпу.

В ГіП/DA наполягають на проведенні дострокових виборів. А сама платформа при цьому може виявитися альтернативною політичною силою, яка отримала народну довіру. Проблема в тому, що зараз більшість видимих політичних сил у Молдові заплямована банківськими та корупційними скандалами, і політичну силу доведеться формувати з нуля.

А минулими вихідними на мітингу було оголошено: в разі, якщо влада ігноруватиме вимоги “Містечка гідності”, вони оголосять загальнодержавний страйк і розпочнуть “активніші акції протесту мирного характеру”. Так чи інакше, найближчі тижні й місяці в Молдові будуть досить напруженими, і наслідки подій наразі не вгадати.

Надія Афанасьєва,

експерт Українського інституту міжнародної політики,

З даною публікацією можна також ознайомитись на сайті видання Європейська Правда http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/09/14/7038226/

——————————————————————————————————-

Матеріали проекту «Подолання стереотипів стосовно децентралізації на основі кращих іноземних практик та українських законодавчих ініціатив»

title Report DecentralizationДослідження Результати Всеукраїнської інформаційної кампанії з децентралізації презентує аналіз цільової аудиторії проекту, обізнаність щодо децентралізації та й загалом розуміння реформи місцевого самоврядування, аналіз комунікаційного компоненту реформи та рекомендації відповідним структурам державної влади щодо більш ефективного його втілення. Також у документі наведені основні проблеми імплементації реформи та найбільш поширені стереотипи щодо реформи, що наразі побутують серед громадськості, що є особливо актуальним в світлі процесу внесення змін до Конституції України у частині децентралізації та широкого обговорення даної тематики у експертних колах та у загальнополітичному дискурсі.

——————————————————————————————————

Біометричні паспорти в ЄС та Україні

IMG_1143Біометричні паспорти в ЄС та Україні. Аналіз та порівняльна характеристика” з такою назвою презентувати дослідження експерти Українського інституту міжнародної політики в понеділок, 2 лютого о 12.00 в Українському кризовому медіа-центрі

В Україні минуло кілька тижнів після початку видачі біометричних паспортів. Їхнє запровадження стало одним з практичних кроків влади щодо євроінтеграції. В дослідженні автори Ростислав Томенчук та Катерина Сідаш спробували спростувати стереотипи про дешевизну українських біометричних паспортів та проаналізували систему формування ціни паспорта в ЄС та інших країнах. В рамках дослідженні експерти охарактеризували різні стратегії державної політики щодо формування ціни на біометричні паспорти.

В рамках презентації дослідження було визначено рейтинг країн з найвищою та найнижчою вартістю біометричного паспорта.

Найдорожчі біометричні паспорти

Вартість Середня місячна зарплата
1 Австралія 169 Євро 2098 Євро
2 Італія 116 Євро 1923 Євро
3 Швейцарія 114 Євро 4118 Євро
4 Канада 107 євро

2695 Євро5Великобританія91 Євро2597 Євро

Найдешевші біометричні паспорти

Вартість Середня місячна зарплата
1 Болгарія 20 Євро 332 Євро
2 Боснія та Герцеговина 20 Євро 423 Євро
3 Чехія 22 Євро 701 Євро
4 Іспанія 25 Євро 1615 Євро
5 Естонія 28 Євро 841 Євро

DSC_1592

Ростислав Томенчук: «Для порівняння вартості біометричних документів ми використали показники середньої місячної заробітної плати. В результаті вийшли на цікаві порівняння:

вартість біометричного паспорту в Україні є однією з найдорожчих у порівнянні з країнам ЄС. Конкуренцію Україні складають тільки країни Східного партнерства, особливо Вірменія та Молдова. Проблема полягає не у високій вартості документа, а в низькій купівельній спроможності громадян».

DSC_1585

Катерина Сідаш: «Аналізуючи вартість документу у різних країнах світу, ми не зустрічали ціни нижчої за 20 Євро. Ми дотримуємося думки, що не варто вираховувати окремо собівартість документа безпосередньо, про що часто чуємо в ЗМІ. Отримуючи біометричний паспорт громадянин оплачує гарантії збереження даних, безпеку при перетині кордону, витрати на державний апарат, який працював над виготовленням, видачею та обслуговуванням біометричного документа.  Середня вартість біометрики в ЄС становить 50-60 Євро. В країнах з нестабільною економічною ситуацією 20-50 Євро. Важливо, щоб кошти, які оплачує громадянин за документ, використовувалися за призначенням».

Ростислав Томенчук: «До вартості біометричного паспорта слід відноситися як до одного з способів оподаткування державою, за ті послуги, які надає держава, а завдання громадськості – контролювати ефективне використання податків, в тому числі і від біометричних документів».

За результатами моніторингу ситуації з видачею біометричних паспортів в Україні, експерти рекомендують владі:

  1. Збільшити частку державного мита у вартості паспорту та відповідно прибрати інші послуги, які входять у вартість біометричного паспорту не збільшуючи його вартості;
  2. На підтвердження принципів децентралізації розглянути можливість залучення місцевих органів влади до видачі біометричних паспортів. Тим самим давши можливість регіонам закладати місцевий податок до вартості паспорта. За основу можна взяти практику Нідерландів чи Бельгії.
  3. Забезпечити оплату вартості біометричного паспорта одною сумою і заборонити накладати оплату додаткових послуг.
  4. Відмінити плату за банківські послуги, які знімаються додатково у заявників.
  5. Передбачити цільове використання коштів у бюджеті від отриманих надходжень за виготовлення біометричних паспортів.
  6. Припинити видачу звичайних паспортів для виїзду за кордон після введення в дію усіх пунктів видачі біометричних паспортів;
  7. Передбачити можливість виготовлення паспорта з більшою кількістю сторінок за додаткову оплату.
  8. Передбачити пільги для пенсіонерів. Враховуючи високий пенсійний вік в Україні та високу смертність, є прогнози, що кількість бажаючих пенсійного віку, які готові зробити біометричний паспорт буде незначна (не більше 3 %), а це не сприятиме збільшенню відвідування країн ЄС українськими громадянами похилого віку, які не мали змоги раніше побувати за кордоном. Відсоток людей, які раніше не були за кордоном серед пенсіонерів найвищий.