Вибори на тлі переговорів про об’єднання. Яке майбутнє обрав собі Кіпр

Минулий тиждень в партійному житті ЄС  характеризувався обговоренням результатів президентських виборів в Австрії. На цьому фоні результати виборів до парламенту Республіки Кіпр залишилися на другому плану. Причиною цього стала передбачуваність результатів і перемога проєвропейських традиційних сил.

Кіпр є островом на півдні Європи, що географічно знаходиться між Грецією та Туреччиною. Дана обставина зіграла непересі1111чну роль у історичному та політичному розвитку Кіпру, зробивши його водночас і важливим пунктом перетину культур і торгівлі,  а також постійним майданчиком змагань впливових сусідів. Результат активної зовнішньої політики Греції та Туреччини –  теперішній статус Кіпру, як розділеної держави, частину територію якої у 1974 році окупувала Туреччина, створивши на окупованій території, не визнаній жодною державою світу, окремий уряд та інші квазі-ознаки державної влади.

В неділю, 22 травня, кіпріоти обрали 56 депутатів національного парламенту. 2 основні політичні сили – християнські демократи – Democratic Rally – Dimokratikos Sinagermos (DISY) та соціалісти Progressive Party of Working People – Anorthotiko Komma Ergazomenou Laou (AKEL). Партії змінюють одне одного в якості лідерів перегонів не одне десятиліття. Цього разу змогли сумарно набрати майже 57% усіх голосів, не дотягнувши до попередніх показників. Раніше ці дві політичні сили набирали близько 2/3 усіх голосів. Правляча DISY отримала 30.69% голосів, а опозиційна AKEL – 25.67%. На попередніх виборах 2011 сумарний результат 2 основних політичних гравців складав 67%.

За результатами голосування до парламенту потрапили 8 політичних партій (на попередній виборах – 5), частина з них є новими і потрапили до парламенту вперше, серед них право-радикальна партія ELAM. Незвичною для місцевої політики є рівень абсентеїзму – тобто ігнорування громадянами виборів. Відвідування виборчих дільниць в цій країні є обов’язковим і небажання громадян проголосувати на виборах передбачає штраф або навіть ув’язнення. 22 травня 33 % зареєстрованих виборців не дійшли до виборчих дільниць, на сьогодні це найнижча явка в історії країни.

Загалом парламент країни налічує 80 місць, проте 24 із них «належать» турецьким кіпріотам, цим самим влада зберігає місця в парламенті для території, яка знаходиться під впливом Туреччини. Парламент є важливим органом ухвалення політичних рішень, не зважаючи на те що Кіпр є президентською республікою (президент країни обирається напряму громадянами і є водночас головою держави та головою уряду). Проте сам кабінет міністрів формується коаліцією у парламенті і відповідно зазнає чималого впливу від своїх колег-депутатів.

Депутатів обирають шляхом пропорційної виборчої системи відкритими списками у шести виборчих округах країни, що були сформовані виходячи з історичних обставин та чисельності населення.  Прохідний бар’єр для партій складає 3,6 %. При голосуванні виборець спочатку обирає номер партії (чи коаліції), яку він підтримує, а потім преференційно номери конкретних кандидатів даної партії, що висунуті у даному окрузі.

ДЕБАТИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ

Правляча партія Христин-демократів отримала  цього разу 30.69% голосів, а опозиційна AKEL – 25.67%. Саме соціалісти AKEL зазнали основної поразки на цих виборах – втратили рекордні для партії 7% порівняно з 2011 роком. Дана партія у чинному парламентів мала статус основної опозиції і ефективно впливала на прийняття більшості політичних рішень. Лідер соціалістів знаходить пояснення своєї поразки у низькій явці жаліючись на те, що виборець соціалістів не дійшов до дільниць (на попередніх виборах 2011 року явка склала понад 78%).

Основними темами опозиції стали поняття соціальної солідарності та критика економічної політики уряду християнських демократів. Виборець не почув або не повірив даній риториці, особливо зважаючи на те, що соціалісти були правлячою партією у період 2008-2013 року, коли економічна криза 2012 – 2013 років жорстко вдарила по економіці країни. Соціалісти тоді обрали шлях популізму та певного очікування, чим тільки поглибили негативні економічні процеси.

Після обрання на позачергових виборах нового президента – лідера християнських демократів Нікоса Анастасіадеса (Nicos Anastasiades) у 2013 – парламентська коаліція переформатувалась і соціалісти перейшли у опозицію.  Християнські демократи прийняли тоді ряд досить непопулярних рішень про обмеження виплат по депозитам та прийняття досить складних умов міжнародної трійки позичальників. Не зважаючи на це, втрати партії на останніх виборах є не такими значними – мінус 3,8. Для Християн-демократів DISY важливо психологічно було подолати бар’єр у 30%. У теперішньому парламенті партія отримає на два місця менше скоротивши число депутатів з 20 до 18.

В будь-якому разі християнські-демократи будуть неспроможні сформувати уряд самотужки. Найбільш ймовірною експерти називають коаліцію DISY та трьох партій демократичного спрямування. Менш ймовірним сценарієм є широка коаліція з соціалістами. Зокрема і тому, що градус передвиборчих дебатів був досить високим і розходження цих двох партій з основних питань місцевої політики  та економіки є значними.

Іншим партіями, що брали участь у кампанії та подолали 3.6% виборчий бар’єр є Демократична партія – Dimokratiko Komma (отримала 14.5% голосів), Рух за соціальну демократію – Kinima Sosialdimokraton (6,18 % голосів), Громадянський Альянс – Simmachia Politon (6% голосів), Рух за солідарність – (Kinima Allileggiis (5,24% голосів) Рух за екологію та охорону довкілля – Kinima Oikologon – Sinergasia Politon (4.81% голосів), Національний Фронт – Ethniko Laiko Metopo (3.71% голосів). Усі ці партії, окрім останньої, не є новачками місцевої політики, частина з них була у правлячій коаліції у тому чи іншому форматі. Загалом вони репрезентують помірний центристський політичний спектр, окрім Національного Фронту – Ethniko Laiko Metopo, котрий3333 є право-радикальною партію, що вперше потрапить до національного парламенту. Дану партію часом ще називають молодшим братом чи light version грецького Golden Down. Про-активна частина громадянського суспільства та деякі міжнародні організації, що виступають проти різного роду дискримінацій уже висловили занепокоєння. Хоча партія навряд зможе впливати на прийняття будь–яких рішень у Парламенті маючи тільки 2 місця, даний факт викликає занепокоєння, хоча загалом і вписується у європейські тенденції.

Перше засідання нового парламенту відбудеться 2 червня. На ньому будуть запропоновані формати майбутньої коаліції та обрано голову парламенту. На сьогодні свої кандидатури озвучили уже три політичні партії – зелені, рух за соціальну демократію та рух за солідарність. Зазвичай спікер парламенту представляє іншу партію ніж президент (який водночас є головою уряду), що забезпечує певний баланс влади і забезпечення прав меншості.

На відміну від багатьох інших виборів, за якими нам довелось спостерігати у ЄС, тематика кіпрських передвиборчих дебатів не містила теми мігрантів. Очевидно дана тема не є актуальною для країни, позаяк Кіпр не пропонує мігрантам вигідних соціальних пакетів чи високого рівня життя. Окрім того Кіпр є островом, тобто не дуже зручною транзитною країною у досягненні омріяних заможніших країн північної та західної Європи.

Політична дискусія під час кампанії зосередилась на двох ключових для Кіпріотів темах: економічний розвиток після кризи 2012-2013 року та врегулювання «замороженого конфлікту» з Туреччиною щодо об’єднання острову в одну державу.

ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

Дискусія будувалася навколо сценаріїв подолання економічної кризи між двома найбільшими партіями – правлячою DISY та опозиційною AKEL і ця дискусія розпочалася ще задовго до виборів. Частково через неї відбулися позачергові вибори президент та зміна коаліції 2013 року.

Загалом економічна криза мала складну природу – насамперед це залежність економіки острову від російських фінансових вкладень – відомо що Кіпр був однією із основних офшорних зон російського бізнесу. Хоча природа кіпрського офшору відрізняється від класичних схем, де фактично відсутнє оподаткування великих капіталовкладень та засекречена інформація про власників /інвесторів (такими прикладами є переважно малі острівні держави, такі як Беліз, Британські Віргінські острови, Антигуа, Джерсі). На Кіпрі подібна інформація є відносно відкритою (отримати її можна сплативши за відповідну довідку офіційного кіпрського реєстру) та присутнє оподаткування капіталу. Дані питання зокрема регулюються загальноєвропейськими директивами, адже з 2004 року Кіпр є членом ЄС і відповідно притримується aquis communitare щодо фінансової прозорості та запобігання відмивання коштів.  Тому Кіпр скоріше є офшором – посередником  – нерезиденти реєструють кампанію на Кіпрі, котра інвестує капітал в уже класичний офшор.

Іншим класичним джерелом інвестицій до 2013 року були кіпрські банки. Чимало інвестицій у них було зроблено російськими кампаніями, адже росіяни традиційно прихильно ставились до Кіпру як країни з чималою російською діаспорою, православною вірою. Інвестовані кошти кіпрські банки досить необачно вклали у сумнівні цінні папери, переважно грецькі. Після обвалу грецького фінансового ринку 2013 року на Кіпрі почались значні проблеми з ліквідністю. Влада спочатку намагалась вирішити їх новими запозиченнями і підняттям бенч-маркінгових показників суверенного боргу. Проте досить швидко погодилась на умови висунуті МВФ та отримала стабілізаційний транш від трійки позичальників (Єврокомісії, Європейського ЦентроБанку та МВФ). Дане рішення приймав уже новообраний на позачергових виборах президент. Тоді ж змінилася і парламентська коаліція. В рамках антикризових заходів було обмежено виплати депозитів вкладникам кількох найбільших банків, а другий найбільший банк Кіпру – Laiki Bank – зазнав кризи і був оголошений неплатоспроможним. Також ряд обмежень було накладено на ріст заробітної платні, скорочення у державному секторі (зокрема вчителів), пенсійну реформу.

Дебати під час передвиборчої кампанії зосередились навколо правильності політики правлячої коаліції – обмеження витрат та залучення коштів від міжнародних позичальників задля подолання наслідків економічної кризи 2012-2013 року. Непопулярні кроки були підсилені риторикою Соціалістів, що вимагали «гідного життя та економічного добробуту для всіх, а не для декількох». Християн-демократи не змінюють свою риторику і продовжують просувати свій «порядок денний»: подальші складні реформи та економічні обмеження, зокрема в галузі оплати праці у публічному секторі, системи охорони здоров’я, приватизація деяких державних активів.

“КІПРСЬКЕ ПИТАННЯ”

Як відомо острів на сьогодні є розділеним між власне Республікою Кіпр, що визнається усіма державами світу та є членом ЄС (з 2004 року), та північною турецькою частиною, котра була окупована Туреччиною у 1974 році і визнана н2222а сьогодні єдиною державою світу – Туреччиною. Ці дві частини розділяє «Зелена Лінія», що знаходиться під опікою військової місії ООН. Розділеною є також і столиця країни – Нікосія (північна частина є столицею Турецької частини Кіпру, в той час як південна – столицею Республіки Кіпр).

Історично Кіпр знаходився у постійній зоні впливу сусідів. З 1571 перебував у складі Оттоманської імперії, а з 1914 до 1960 року знаходився під протекторатом Британії.  В 1960 році країна здобула формальну незалежність і вже з 1963 почалось десятиліття насильства між грецькими кіпріотами та турецькими кіпріотами (які складали на той момент близько 18% населення острову). 1974 року під впливом сусідньої Греції військова хунта захопила владу в країні з метою енозіса – тобто приєднання Кіпру до Греції. У відповідь на це Туреччина окупувала північну частину острова (окупованою є приблизно 1/3 території). Після приблизно місяця активних бойових дій понад 150 000 грецьких кіпріотів та 50 000 турецьких кіпріотів полишили свої домівки. У 1983 на підконтрольній Туреччині території було створено Державу Турецького Кіпру.

Не зважаючи на порівняно недовгий з історичної перспективи період британського протекторату Кіпр як не дивно зберігає досить сильні британські впливи – країна одна з небагатьох європейських країн має правосторонній автомобільний рух, чимало британців володіють тут нерухомістю і регулярно відвідують острів, багато щоденних суспільних звичок мають так би мовити «британський характер». Це пояснює і той факт, що Британія є традиційно одним із найактивніших посередників у переговорному процесі щодо вирішення кіпрського питання.

Фактично заморожений територіальний конфлікт не завадила Республіці Кіпр у 2004 році стати членом Європейського Союзу. 2014 року Європейський Суд з прав людини зобов’язав Туреччину виплатити компенсацію у 90 млн. Євро жертвам конфлікту 1974 року, котрі зазнали матеріальних та психологічних втрат через турецьку військове втручання. Дане рішення є не першим подібним.

На початку 2014 року розпочався черговий етап консультацій, а потім переговорів щодо вирішення питання територіальної цілісності Кіпру. Попередня подібна спроба закінчилась невдачею у 2004 році, коли розроблена угода за ініціативи тодішнього генсека ООН Кофі Анена не була підтримана на референдумі у грецькій частині острова.

Сьогоднішній процес урегулювання відбувається знову ж таки за посередництва ООН та активної участі Британії та США. На сьогодні сторони узгодили базові позиції і опрацьовують більш детально чотири ключові сфери – врядування, власність, Європейські справи та економіку. Країну планують об’єднати у федерацію, де будуть гарантовані права турецької меншини (в тому числі і в єдиному для усього Кіпру парламенті). Також попередньо досягнута згода у питаннях відшкодування власності, що буде забезпечуватись спеціально створеним міжнародним фондом. Питання, що планують обговорити в наступні місяці – деякі аспекти територіального узгодження, безпека та її гарантування.

Діалог став можливим завдяки активній позиції правлячої партії та лідера Турецького Кіпра Мустафи Акінці, котрий виграв вибори у квітні 2015 з гаслами пожвавлення переговорів та об’єднання Кіпру у єдину державу. І хоча даний процес є довготривалим, і не гарантує однозначного досягнення результату, на сьогодні є значний прогрес, який обстоювала у передвиборчій кампанії і партія DISY. Впевненості додає і те, що учасниками переговорів є президенти  – Мустафа Акінці та Нікос Анастасіадес, що полегшує процес для християнських демократів в умовах майбутньої коаліції 4 партій.

Більшість менших партій, що потрапили у парламент після виборів 22 травня у своїх передвиборчих кампаніях негативно характеризували даний переговорний процес: виловлювались позиції від визнання переговорів поразкою Кіпру, до сумніву в перспективах даних переговорах. Фактично тематику переговорів з об’єднання активно піднімали у передвиборчих дебатах саме малі партії, що намагались таким чином демонструвати відмінність своїх позицій від двох лідерів перегонів, артикулювати свої націоналістичні позиції (називаючи позицію переговорів слабкою і вимагаючи повернення Північного Кіпру до складу Республіки Кіпр). Лідери перегонів – DISY та AKEL були фактично вимушені реагувати на дану риторику, проте не вважали її доречною у виборчій кампанії, адже «такі переговори та процеси люблять тишу та певну дискретність до часу досягнення компромісу».

Вагомим фактором процесу вирішення «Кіпрського питання» є позиція Туреччини, що зберігає суттєвий вплив на північну частину острова, активно втручається у процес натуралізації турецького населення, що оселилось на острові після окупації. Також Турецький Кіпр має чималі борги перед Анкарою, повернення або списання яких має бути вирішено перед об’єднанням.

Минулого тижня саме Туреччина спровокувала напруженість та тимчасове замороження переговорного процесу, порушивши неписані домовленості щодо офіційності визнання Північного Кіпру під час Всесвітнього Гуманітарного форуму. Президент Туреччини Таіп Ердоган запросив лідера Північного Кіпру Мустафу Акінці на офіційний обід за участі представників ООН, куди також було запрошено Нікоса Анастасіадеса. Н. Анастасіадес проігнорував офіційний захід та скасував запланований черговий раунд переговорів, що мав відбутись у Стамбулі через день. На сьогодні переговорний процес не поновлено. Хоча є великі сподівання, що посередникам (насамперед Британії та США) вдасться вмовити сторони продовжити його.

СТОСУНКИ З УКРАЇНОЮ

Українсько-Кіпрські стосунки ніколи не перебували в центрі інтересів цих двох держав. Кіпр не є ані сусідом України, ані країною, що активно впливає на європейську політику. Можна сказати що наші країни були надто зосереджені на власних інтересах та проблемах, щоб цікавитись одне одним.

Тим не менш Кіпр широко відомий в Україні як офшор (що технічно не зовсім вірно, як уже наводилось вище), чимало українських кампаній інвестують в економіку острову свої капітали через відносно сприятливе оподаткування, зручну і уже відому фінансову інфраструктуру та відсутність мовного бар’єру (більшість кіпріотів володіють російською мовою). Водночас в 2014-2015 році відбувся процес оновлення угоди про уникнення подвійного оподаткування (остаточно підписана наприкінці 2015 року), що встановив більш чіткі та прозорі правила фінансових стосунків для нерезидентів.

Кіпр був однією з останніх країн, що ратифікував Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС. Не варто шукати тут якихось дуже глибоких внутрішніх причин. По-перше, Кіпр традиційно є близьким до Греції, що також не була серед лідерів ратифікації. Фактично ці дві країни ратифікували УА майже одночасно. По-друге, на Кіпрі є досить сильними формальні російські впливи. В країні проживає чимала російська діаспора, Кіпр належить до православної гілки християнства, досі актуальними лишаються фінансові зв’язки. Хоч і не йдеться про той рівень співпраці та дружності стосунків Кіпру та Росії що був до фінансової кризи, адже у 2013 році Російська Федерації відмовила Республіці Кіпр у кредиті для стабілізації фінансової системи.

Деякі аналітики зараховують Кіпр до гіпотетичних друзів України –  окрім «образи» на Росію через кризу 2013 року, Кіпр послідовно обстоює територіальну цілісність держав відповідно принципів ООН і не визнає жодних сепаратистських рухів зважаючи на власну проблематику замороженого конфлікту. З цього приводу президент Нікос Анастасіадес наголосив на потребі мирного та політичного врегулювання конфлікту на сході України, поваги суверенітету, територіальної цілісності України та прав людини.

КУДИ ЙДЕМО

Результати виборів не стали несподіванкою для ЄС, Кіпр не буде черговим викликом для Брюсселя, який нещодавно розгортався навколо перегонів в Австрії, а в наступному місяці перенесеться у Велику Британію та ситуацію навколо референдуму. Можливо християнські демократи і соціалісти не задоволені незначним зниженням своїх рейтингів і проходженням до Парламенту нових партій, але це традиційна тенденція ЄС і такі сценарії ми будемо спостерігати це кілька років. Також слід врахувати складну економічну ситуацію на Кіпрі після кризи 2013 року, при такому сценарії перемога правлячої партії це ознака стабільності  і довіри від населення.

В цій виборчій кампанії слід звернути увагу на нову особливість – виборча кампанія проводилася на фоні переговорного процесу щодо возз’єднання Кіпру. І той факт, що лідери кампанії не використовували тему переговорного процесу для  виборчих дивідендів  свідчить про серйозність цього питання і  визначення його пріоритетним. Цілком можливо, що парламентська коаліцію буде будуватися навколо прибічників професійного  і конструктивного переговорного процесу щодо об’єднання Кіпру. Така коаліція можлива в першу чергу між лідерами – християнськими демократами і соціалістами. Якщо кіпріоти продемонструють державницьку політику і не посваряться за портфелі при формуванні коаліції, то вони вийдуть переможцями. В цьому році складається виграшна геополітична ситуація, коли всі сторони тільки виграють від вирішення ситуації з Кіпром, особливо це стосується Туреччини, Брюсселя і ООН.

Автори – Катерина Сідаш, Ростислав Томенчук, Український інститут міжнародної політики

Публікація здійснена в рамках проекту УІМП “Результати виборів в країнах-партнерах України”, який розповідає про основні політичні сили, що беруть участь у кампанії, центральні теми обговорення та моніторинг присутності України в заявах, програмах, рішеннях партій, можливі наслідки для України та зміни зовнішньополітичних пріоритетів залежно від результатів голосування. Дана публікація доступна також на сайті видання “Європейська Правда” http://www.eurointegration.com.ua/articles/2016/05/31/7050075/